Далекі вже дитинства
береги.
Житомирщина,
Радомишль, родина –
слова, навіки серцю
дорогі,
щемливо-терпкі і такі
ж єдині.
Це край казок, надії і добра,
Бо саме тут були найперші кроки
у світ незнаного, де доля піднесла
своїх випробувань уроки.
Отам навчалась
ніжності й краси,
Вслухалась в пісню
рідної природи, -
і шепотіли мудрістю
ліси,
бриніли радістю
блакитноокі води.
А далі – школи дзвоники ясні,
Училище у місті Біла Церква.
І закружляли долі щирі дні,
дні пізнання і творчості, напевне.
Було і місто Рівне,
інститут,
де в тихих студіях
проходили живопис,
вивчали графіку й
рисунок. Саме тут
почався їхньої сім’ї літопис.
І ось уже десяток добрий літ
живе у серці Рівненське Полісся –
найкращий, наймиліший край землі,
де зберегла краса чарівну пісню.
Роки роботи додавали
сили,
та розуміла: Це –
лише пролог,
коли в тобі злилися
воєдино
Дружина, Мати, Жінка,
Педагог.
Як Мати – ніжність до дітей цінує,
душі своєї віддає тепло,
і разом з ними шлях до знань
торує,
і сіє в душах радість і добро.
Як жінка – цвіт краси
збирає
у лісі біля річки,
серед нив,
усе довкола себе
прикрашає –
і світ стає добрішим
від краси.
Як Педагог – бере за першість працю –
нехай невдячну часом, клопітку,
та працю творчу, що несе удачу, -
натхненну, пізнавальну і містку.
Її роботи щирі й
неповторні:
пейзажі, писанки з
пап’ємаше,
картини з тіста
колективні, творчі,
пляшки розписані, і
ще… і ще… і ще…
Вона навчає школярів творити,
В буденщині шукати нових днів,
прекрасний світ пізнати і любити
і жити серед справжньої краси.
Тому сьогодні хоче
повторити:
який би час
нестерпний не настав,
щоб не збідніти
серцем, не зміліти –
ні дня без творчості,
краси і добрих справ.
Автор: подруга Турик Ірина Ростиславівна
